<p style="text-align: justify;"><strong>Мізерні пенсії у 50 доларів на <u>місяць</u></strong>, <strong>втрачені </strong><strong>внаслідок обстріл</strong><strong>ів домівки та самотність</strong><strong> – реальність тисяч українських пенсіонерів та переселенців. Завдяки мережі будинків милосердя, заснованих за допомогою Сергія Косяка,</strong><strong> директора європейського підрозділу організації </strong><a href="https://lyncommunity.org/project/ukrainian-mercy-houses-for-isolated-elderly-individuals/"><strong>LYNC</strong></a><strong>, понад 135 людей отримали не лише прихисток, а й цілодобове піклування. На сьогодні в Україні працює 7 таких закладів та два у процесі будівництва. </strong><strong>Побувала у цих будинках та поспілкувалася з мешканцями журналістка Анастасія Харіна. </strong></p> <p style="text-align: justify;"> </p> <p style="text-align: center;"><strong>Як усе починалося</strong></p> <p style="text-align: justify;">Історія будинків милосердя в Україні нерозривно пов'язана з іменем українського священнослужителя, громадського активіста та волонтера з Донеччини Сергія Косяка, який свого часу звернув увагу на велику кількість самотніх літніх людей у Гранітному <em>(станом на 2025 рік </em><em>- окупована територія). </em></p> <div class="article__content__img"><img class="" title="" src="/upload/media/2025/04/19/1-3-13.jpg" alt="" /></div> <p style="text-align: justify;">"<em>Перший раз з проблемою покинутих літніх людей ми зіткнулися у 2019 році, коли приїхали з гуманітарною місією в невелике селище. Я як соціальний працівник пройшовся по домівках, де живуть покинуті літні люди, і просто жахнувся від нелюдських умов їхнього життя</em>", – згадує Сергій.</p> <p style="text-align: justify;">За словами Сергія його особливо вразив випадок із незрячою бабусею, за якою нібито доглядав її син.</p> <p style="text-align: justify;"><strong><em>“Тією бабусею “опікувався” син-алкоголік лише заради її пенсії.</em></strong><em> В крихітній кімнаті три на три метри панували жахливі запахи, нестерпні антисанітарні умови.</em></p> <p style="text-align: justify;"><em>Я пройшовся ще в один будинок і побачив ту ж саму картину: злидні, розруха, відчай і нікому непотрібність. Я вийшов на ґанок одного з цих будинків, почав плакати і запитав у Бога: 'Чому така соціальна несправедливість у нашій країні?' І тоді я повірив, що Бог промовив до мого серця: якщо діти покинули своїх батьків, якщо держава не дбає про своїх громадян, тоді руки Ісуса Христа тут на землі – це ми, його церква</em>", – розповідає Сергій.</p> <p style="text-align: justify;">Після повернення додому Сергій поділився своїми переживаннями з дружиною, і вони вирішили почати допомагати таким людям. <strong>Перший будинок милосердя був відкритий за їхньою особистою ініціативою у 2020 році – вони продали своє майно, купили невеликий будиночок у тому селищі й відкрили перший прихисток для 15 самотніх літніх людей.</strong> Проте продовжували допомагати абсолютно всім нужденним пенсіонерам з села – волонтери їм щодня готували гарячі обіди, а взимку підвозили вугілля, щоб стареньким було тепло. Так продовжувалося до повномасштабного вторгнення російських окупантів.</p> <p style="text-align: justify;">"<em>На початок 2025 року у нас сім працюючих будинків милосердя в різних областях України, в яких проживають близько 135 осіб. І ще у двох ми зараз робимо ремонт, кожен з них розрахований на 40-50 осіб</em>", – розповідає Сергій Косяк.</p> <p style="text-align: justify;"> </p> <p style="text-align: center;"><strong>Прихисток для самотніх у Гелетинцях</strong></p> <p style="text-align: justify;">Сергій зазначає, що багато самотніх літніх людей опинилися у безвиході, без засобів для існування, без рідних, дому та можливості піклуватися про себе. Мізерні пенсії у розмірі близько 50 доларів на місяць не дозволяють їм ані винаймати житло, ані купувати необхідні ліки. <a href="https://www.pfu.gov.ua/2171375-serednij-rozmir-pryznachenoyi-pensijnoyi-vyplaty-ta-pytoma-vaga-pensioneriv-za-rozmiramy-pryznachenyh-misyachnyh-pensij-u-zagalnij-yih-chyselnosti-stanom-na-01-04-2025/">За інформацією</a> Пенсійного фонду України близько<strong> 400 000 </strong>пенсіонерів в середньому отримують пенсію у розмірі <strong>2 282,97 грн</strong>.</p> <p style="text-align: justify;"><strong>Будинки милосердя при церковних громадах стали порятунком для таких людей. </strong>В одному з таких будинків, у Гелетинцях, мешкає майже 40 людей.</p> <p style="text-align: justify;">"<em>В нас постояльці з багатьох регіонів України – і з Івано-Франківська, і переселенці, і люди з інвалідністю, люди після операцій. Основна категорія – це важкі пацієнти, лежачі, ходячих мало. Ті, хто може ходити, часто страждають на хворобу Альцгеймера</em>", – розповідає Олександр Дорощак, директор Гелетинецького будинку милосердя.</p> <p style="text-align: justify;">Олександр Дорощак згадує, як починався цей будинок: "<em>На цій території ви можете не повірити... Тут було колись сміттєзвалище. Тут не було ні будинку, ця будівля була взагалі напіврозвалена</em>".</p> <p style="text-align: justify;">Завдяки благодійному фонду Link Community та особисто Сергію Косяку вдалося не лише відновити приміщення, але й створити сучасний фельдшерський пункт, де можуть отримати допомогу не лише постояльці, а й місцеві жителі.</p> <p style="text-align: justify;">"<em>Село знаходиться далеко від міста, тут більше проживає старих людей, які постійно потребують якихось ліків. Раніше лікарям не було навіть куди прийти – умови були жахливі. А тепер вони мають місце, куди прийти</em>", – з гордістю показує директор.</p> <p style="text-align: justify;">Олександр зазначає, що початок повномасштабної війни став серйозним випробуванням для закладів опіки. <strong>Перші пів року люди переживали сильний стрес, багатьом потрібні були заспокійливі ліки.</strong></p> <p style="text-align: justify;">"<em>Війна вплинула на все. До війни ми знали, де взяти фінансування, до кого звернутися. З початком війни за одну секунду просто все зупинилося. А людей треба годувати, сплачувати комунальні послуги, купувати дрова тощо. Розтрати колосальні</em>", – ділиться Олександр.</p> <p style="text-align: justify;">Чоловік акцентує, що мешканці будинку отримують комплексний догляд: триразове харчування, регулярні водні процедури, медичну допомогу — фельдшер щодня проводить обхід.</p> <p style="text-align: justify;">"<em>Нашим постояльцям потрібен постійний догляд, щоб людину помили, змінили памперс, щоб нагодували тих, хто не може їсти самостійно. А найголовніше – людям треба дати надію, що вони потрібні, просто сісти й вислухати</em>", – наголошує Олександр Дорощак.</p> <p style="text-align: justify;">Марія Олександрівна, одна з мешканок будинку, не приховує радості від умов проживання: "<em>В нас не пансіонат, а справжній санаторій! Для всіх відкритий – і для молодших, і для старших, і для слабших. Обіди завжди дуже смачні</em>".</p> <p style="text-align: justify;"> </p> <p style="text-align: center;"><strong>Будинок для переселенців у Кременчуці</strong></p> <p style="text-align: justify;">Пастор Олег Костенюк з Кременчука розповідає про будівництво будинку для літніх людей та внутрішньо переміщених осіб:</p> <p style="text-align: justify;">"<em>Ми збудували спочатку невеличкий будиночок для них на шість квартир. Цей будиночок вже заселений, люди живуть там. Але проблема залишилася, бо люди продовжують їхати, і не тільки молоді сім'ї, а ще й літні люди та люди з інвалідністю. Тож на церковній раді було вирішено почати будівництво другого будинку</em>".</p> <p style="text-align: justify;">Новий будинок розрахований на дві категорії мешканців: на першому поверсі – лежачі, літні люди, на верхніх поверхах – багатодітні сім'ї. <strong>Всього будинок зможе прийняти до 80 осіб.</strong> Вже збудовані стіни, підведені комунікації, залишились лише оздоблювальні роботи.</p> <p style="text-align: justify;">На будівництві працюють переважно переселенці, які самі втратили все через війну. Геннадій зі Сєвєродонецька розповідає свою історію:</p> <p style="text-align: justify;">"<em>Мав шестеро дітей. Один син загинув у 2022 році в березні, коли евакуював людей з Ірпеня, потрапив під мінометний вогонь. Він якраз виводив жінку з трьома дітьми. І всі вони загинули від одного вибуху</em>".</p> <p style="text-align: justify;">Олена з Маріуполя тепер теж працює на будівництві:</p> <p style="text-align: justify;">"<em>Мій дім зруйнували. Це вже шосте місто, куди я приїхала. Тут мені дадуть кімнату, буде де жити. Я відчуваю надію. Розумію, що мій справжній дім буде тільки на небі, але тут на землі теж важливо мати якусь домівку</em>".</p> <p style="text-align: justify;">На території будівництва стоїть невеличкий будиночок, в якому за словами Олега Костенюка вони заселили трьох переселенок.</p> <p style="text-align: justify;">Маріуполька Тетяна розповідає, що не тільки отримала дах над головою, але й знайшла можливість служити іншим:</p> <p style="text-align: justify;">"<em>Із Іриною Антонівною (сусідк</em><em>а по будиночку) ми почали відвідувати військових у шпиталі. Я граю на бандурі, розповідаю про молитву матері й дякую їм за те, що вони захищають нашу Батьківщину</em>".</p> <p style="text-align: justify;">Олег Костенюк акцентує, що <strong>для багатьох літніх людей та переселенців ці будинки – єдиний шанс на гідне життя, </strong>без них вони могли б опинитися на вулиці.</p> <p style="text-align: justify;">"<em>Люди, які знаходяться тут, були залишені без допомоги, без захисту, без можливості існування. Тільки можливість тут жити дає їм змогу не померти десь наодинці зі своїми хворобами і проблемами. Це єдиний вихід для того, щоб продовжувати якось жити на цій землі до кінця. І ці люди отримали шанс на гідне життя лише завдяки підтримці небайдужих сердець.",</em> – впевнений Олег Костенюк.У підсумку пастор Сергій Косяк поділився з журналістами своєю метою життя — він прагне аби в Україні кожна людина у літньому віці мала підтримку та піклування. На його думку, на рівні з владою, громадою, благодійними та громадськими організаціями у допомозі таким людям має бути зацікавлена й Церква.</p> <p style="text-align: justify;"><em>“Проблема самотніх покинутих людей похилого віку була і є в Україні, її просто намагаються не помічати - це “люди-невидимки”. Всі вдають, що їх не бачать — ні держава, ні родичі, ні суспільство, ні Церква. Я закликаю всіх побачити цю проблему та докластися до її розв’язання. І наш досвід служіння доводить, що допомогти цим людям можна!” - каже Сергій Косяк.</em></p> <p style="text-align: justify;"><u>Довідково:</u> <a href="https://www.62.ua/news/3692391/akso-ti-spravznij-hristianin-to-vze-volonter-svasennik-iz-donecka-sergij-kosak-pro-evakuaciu-ludej-z-pid-obstriliv"><em>Сергій Косяк</em></a> — священник Євангельської церкві з Донецька, що став відомим на усю країну після того, як потрапив до катівні за організацію молитовного марафону за мир та цілісність України у 2014 р.. У марафоні брав участь і всесвітньо відомий вчений-релігієзнавець Ігор Козловський, який також перебував потім майже два роки у полоні та вийшов на волю за обміном.</p> <p style="text-align: justify;">Сергій Косяк став одним з тих, хто зробив волонтерську діяльність на користь України та її громадян одним зі своїх основних життєвих занять. Навіть переїхавши пізніше до родини в Німеччину, він продовжуває жити на дві країни: організовував табори для дітей, вивезених з прифронтових громад, відкривав соціальну пекарню і пральню у Мар’їнці. У 2018-му священик написав книгу «Донбас, якого ти не знав». З 2023 року Сергій разом зі своєю командою організовує в Україні «Будинки милосердя» для самотніх людей похилого віку та біженців.</p> <p style="text-align: justify;"> </p> <p style="text-align: justify;"><strong><em>Па</em></strong><strong><em>ртнерська публікація</em></strong></p>